Бетховен. Сонати для скрипки та фортепіано ІІ

Програма концерту:
Людвіґ ван Бетховен — Соната для скрипки та фортепіано № 3, Op. 12 № 3

Людвіґ ван Бетховен — Соната для скрипки та фортепіано № 4, Op. 23

Людвіґ ван Бетховен — Соната для скрипки та фортепіано № 5, Op. 24

Виконавці:

NotaBene Chamber Group:

Максим Грінченко /скрипка/

Роман Лопатинський /фортепіано/

Другий вечір бетховенського циклу від NotaBene Chamber Group. Три сонати цього концерту розділяє всього три роки у творчості Бетховена. Соната № 3 завершує ранній опус 12, присвячений Сальєрі. Сонати № 4 і № 5 Бетховен написав у 1801 році одну за одною і віддав до друку разом, мислячи їх під спільним опусом. Утім, видавець переплутав формат паперу при друці, і твори довелося розвести на два опуси — 23 і 24.

Соната № 3 мі-бемоль мажор — найблискучіша з трьох ранніх. Фортепіано веде майже безперервно, з пасажами, які двадцятисемирічний Бетховен писав для себе як для виконавця (памʼятаймо вагу фортепіано у цьому опусі). Центром сонати стає повільна частина: світле та ліричне до-мажорне Adagio.

Соната № 4 ля мінор бурхлива й колюча. Перша частина мчить у темпі Presto у шестидольному пульсі, фактура суха, фрази обриваються раніше, ніж встигаєш до них звикнути. Друга з ремаркою Andante scherzoso più allegretto — щось середнє між повільною частиною і скерцо, де інструменти обережно перевіряють одне одного канонами. Фінал повертається до впізнавано бетховенського драматичного мінору.

Соната № 5 фа мажор починається з мелодії скрипки — наспівної, яскравої та свіжої. Тож невипадково ця соната стала відома під назвою «Весняна», хоча сам Бетховен до такої програмності, звісно, не прагнув. Це перша з його скрипкових сонат на чотири частини: перед фіналом зʼявляється скерцо, коротше за хвилину, побудоване на одному жарті — скрипка нібито постійно не встигає за фортепіано і ніяк не може потрапити в такт.

Концерт Національного будинку музики