EN
UA
About the show
22 травня 2024 року
За підтримки Ґете інституту
АРНОЛЬД ШЕНБЕРГ
МІСЯЧНИЙ П’ЄРО
вокально-інструментальний цикл на вірші А. Жиро
Авторський проєкт НАТАЛІЇ СТЕЦЬ
НАТАЛІЯ СТЕЦЬ диригентка
ВІКТОРІЯ ВІТРЕНКО сопрано, КАТЕРИНА БОЙЧУК скрипка
ВАЛЕНТИНА БУГРАК альт, ЗОЛТАН АЛМАШІ віолончель
ОЛЕКСІЙ РУДЕНКО флейта, АРТЕМ ШЕСТОВСЬКИЙ кларнет, ЮРІЙ НЕМИРОВСЬКИЙ кларнет
ЛІДІЯ НОЧОВСЬКА фортепіано
Концерт веде ОЛЕКСАНДР РУДЬКО
АРНОЛЬД ШЕНБЕРГ (1874–1951)
Із Сюїти для семи інструментів, op. 29 (1925-1926)
ІV. Gigue
Dreimal sieben Gedichte aus Albert Girauds 'Pierrot lunaire' /
Тричі сім віршів із «Місячного П’єро» Альберта Жиро, ор. 21 (1912)
1. Пʼяні від місячного світла
2. Коломбіна
3. Денді
4. Бліда прачка
5. Вальс Шопена
6. Мадонна
7. Хворий місяць
8. Ніч (Пасакалія)
9. Молитва до Пʼєро
10. Крадіжка
11. Червона меса
12. Пісня шибениці
13. Відсікання голови
14. Хрести
15. Туга за домом
16. Нечесна гра
17. Пародія
18. Місячна пляма
19. Серенада
20. Дорога додому (Баркарола)
21. О давній запах
За підтримки Ґете інституту
АРНОЛЬД ШЕНБЕРГ
МІСЯЧНИЙ П’ЄРО
вокально-інструментальний цикл на вірші А. Жиро
Авторський проєкт НАТАЛІЇ СТЕЦЬ
НАТАЛІЯ СТЕЦЬ диригентка
ВІКТОРІЯ ВІТРЕНКО сопрано, КАТЕРИНА БОЙЧУК скрипка
ВАЛЕНТИНА БУГРАК альт, ЗОЛТАН АЛМАШІ віолончель
ОЛЕКСІЙ РУДЕНКО флейта, АРТЕМ ШЕСТОВСЬКИЙ кларнет, ЮРІЙ НЕМИРОВСЬКИЙ кларнет
ЛІДІЯ НОЧОВСЬКА фортепіано
Концерт веде ОЛЕКСАНДР РУДЬКО
АРНОЛЬД ШЕНБЕРГ (1874–1951)
Із Сюїти для семи інструментів, op. 29 (1925-1926)
ІV. Gigue
Dreimal sieben Gedichte aus Albert Girauds 'Pierrot lunaire' /
Тричі сім віршів із «Місячного П’єро» Альберта Жиро, ор. 21 (1912)
1. Пʼяні від місячного світла
2. Коломбіна
3. Денді
4. Бліда прачка
5. Вальс Шопена
6. Мадонна
7. Хворий місяць
8. Ніч (Пасакалія)
9. Молитва до Пʼєро
10. Крадіжка
11. Червона меса
12. Пісня шибениці
13. Відсікання голови
14. Хрести
15. Туга за домом
16. Нечесна гра
17. Пародія
18. Місячна пляма
19. Серенада
20. Дорога додому (Баркарола)
21. О давній запах
“Місячний П’єро” — вокально-інструментальний твір Арнольда
Шенберґа, написаний у 1912 році на тексти бельгійського поета Альбера Жиро (німецький переклад Отто Еріха Гартлебена).
Неоднозначно сприйнятий слухачами у свій час, цей твір безперечно вплинув на розвиток музичного мистецтва.
Вражає естетична компонента твору — експресіоністська
розповідь від імені персонажа-невдахи. Пʼєро — маска італійської комедії дель арте, що інколи відкриває свої почуття, але частіше ховає їх за гротескною грою. Вночі він може не стидатися своїх справжніх переживань, а говорити про те, що справді його захоплює: страхи, марення, хворобливі бажання, зачарування стражданнями.
Шенберґа, написаний у 1912 році на тексти бельгійського поета Альбера Жиро (німецький переклад Отто Еріха Гартлебена).
Неоднозначно сприйнятий слухачами у свій час, цей твір безперечно вплинув на розвиток музичного мистецтва.
Вражає естетична компонента твору — експресіоністська
розповідь від імені персонажа-невдахи. Пʼєро — маска італійської комедії дель арте, що інколи відкриває свої почуття, але частіше ховає їх за гротескною грою. Вночі він може не стидатися своїх справжніх переживань, а говорити про те, що справді його захоплює: страхи, марення, хворобливі бажання, зачарування стражданнями.
Важливим “Місячний Пʼєро” є і в технологічному
плані: Шенберґ пропонує новий спосіб озвучування тексту,
sprechgesang — виразне говоріння без співаних нот. А компактний
склад інструментального ансамблю, для якого написаний “Пʼєро”
(скрипка, альт, віолончель, флейта, кларнет, фортепіано) буде
зʼявлятися у творах композиторів усього ХХ століття.
Серед усіх видатних композиторів Шенберґ є найменш зрозумілим — навіть сьогодні. Його найвизначніші твори не звучать: з усього доробку виконується дрібка творів, і то нерегулярно. Меніздається, що причина цьому — протиріччя, якими наповнена ця постать. Він водночас і консервативний, і радикальний.
Усвідомлюючи свою безперечну приналежність до австронімецької музичної традиції, він розумів, що продовжити її можна лише завдяки оновленню, але не сліпим епігонством. У цьому плані Шенберґа можна порівняти із ренесансним митцем, котрий досліджує і відкриває закономірності мистецтва, але не йде
визначеною раніше стежкою.
Семюель Андрєєв
канадський композитор, викладач
“Pierrot Lunaire”, якщо зважити на рік створення цього твору — а це 1912, став потужним новим мостом до створення музики особливої виразності. Вона освоювала нові ділянки людського досвіду, який раніше не втілювався у музиці на такому рівні — навіть у період романтизму. Музична мова “Pierrot” балансує на межі музики “старого” Відня — того, що Шенберґ успадкував від Брукнера і Малера, що звучало у віденських кавʼярнях — і світу нової музики, до якої рухається композитор.
Пітер Максвел Дейвіс,
англійський композитор та диригент,
Майстер королівської музики
Серед усіх видатних композиторів Шенберґ є найменш зрозумілим — навіть сьогодні. Його найвизначніші твори не звучать: з усього доробку виконується дрібка творів, і то нерегулярно. Меніздається, що причина цьому — протиріччя, якими наповнена ця постать. Він водночас і консервативний, і радикальний.
Усвідомлюючи свою безперечну приналежність до австронімецької музичної традиції, він розумів, що продовжити її можна лише завдяки оновленню, але не сліпим епігонством. У цьому плані Шенберґа можна порівняти із ренесансним митцем, котрий досліджує і відкриває закономірності мистецтва, але не йде
визначеною раніше стежкою.
Семюель Андрєєв
канадський композитор, викладач
“Pierrot Lunaire”, якщо зважити на рік створення цього твору — а це 1912, став потужним новим мостом до створення музики особливої виразності. Вона освоювала нові ділянки людського досвіду, який раніше не втілювався у музиці на такому рівні — навіть у період романтизму. Музична мова “Pierrot” балансує на межі музики “старого” Відня — того, що Шенберґ успадкував від Брукнера і Малера, що звучало у віденських кавʼярнях — і світу нової музики, до якої рухається композитор.
Пітер Максвел Дейвіс,
англійський композитор та диригент,
Майстер королівської музики
1.Mondestrunken / Напоєні місячним світлом
Den Wein, den man mit Augen trinkt,
Gießt Nachts der Mond in Wogen nieder,
Und eine Springflut überschwemmt
Den stillen Horizont.
Gelüste schauerlich und süß,
Durchschwimmen ohne Zahl die Fluten!
Den Wein, den man mit Augen trinkt,
Gießt Nachts der Mond in Wogen nieder.
Der Dichter, den die Andacht treibt,
Berauscht sich an dem heilgen Tranke,
Gen Himmel wendet er verzückt
Das Haupt und taumelnd saugt und schlürft er
Den Wein, den man mit Augen trinkt.
Den Wein, den man mit Augen trinkt,
Gießt Nachts der Mond in Wogen nieder,
Und eine Springflut überschwemmt
Den stillen Horizont.
Gelüste schauerlich und süß,
Durchschwimmen ohne Zahl die Fluten!
Den Wein, den man mit Augen trinkt,
Gießt Nachts der Mond in Wogen nieder.
Der Dichter, den die Andacht treibt,
Berauscht sich an dem heilgen Tranke,
Gen Himmel wendet er verzückt
Das Haupt und taumelnd saugt und schlürft er
Den Wein, den man mit Augen trinkt.
Вино, котре п’ють очима,
Місяць хвилями ллє уночі,
І весняний приплив заливає
Тихий горизонт.
Бажання жахливі й солодкі
Пливуть крізь потоки без ліку! Вино, котре п’ють очима,
Місяць хвилями ллє уночі.
Поет, спонуканий честю,
П’янить себе святим напоєм.
Він закидає голову до неба
І, хитаючись, пожадливо цмулить
Вино, яке п’ють очима.
Місяць хвилями ллє уночі,
І весняний приплив заливає
Тихий горизонт.
Бажання жахливі й солодкі
Пливуть крізь потоки без ліку! Вино, котре п’ють очима,
Місяць хвилями ллє уночі.
Поет, спонуканий честю,
П’янить себе святим напоєм.
Він закидає голову до неба
І, хитаючись, пожадливо цмулить
Вино, яке п’ють очима.
2. Colombine / Коломбіна
Des Mondlichts bleiche Blüten,
Die weißen Wunderrosen,
Blühn in den Julinachten -
O brach ich eine nur!
Des Mondlichts bleiche Blüten,
Die weißen Wunderrosen,
Blühn in den Julinachten -
O brach ich eine nur!
Mein banges Leid zu lindern,
Such ich am dunklen Strome
Des Mondlichts bleiche Blüten,
Die weißen Wunderrosen.
Gestillt wär all mein Sehnen,
Dürft ich so märchenheimlich,
So selig leis - entblättern
Auf deine brauenen Haare
Des Mondlichts bleiche Blüten!
Місячного світла квіти бліді,
ці білі диво-троянди
Липневими ночами квітнуть.
Я зірву хоча б одну!
ці білі диво-троянди
Липневими ночами квітнуть.
Я зірву хоча б одну!
Свої страждання щоб полегшить,
шукатиму в темнім потоці
місячного світла квіти бліді,
ці білі диво-троянди.
Якби мені змога
здійснити хоч одне бажання —
нишком зібрати
з твого темного волосся
місячного світла квіти бліді.
3. Der Dandy / Денді
Mit einem phantastischen Lichtstrahl
Erleuchtet der Mond die krystallnen Flacons
Auf dem schwarzen, hochheiligen Waschtisch
Des schweigenden Dandys von Bergamo.
In tönender, bronzener Schale
Lacht hell die Fontaine, metallischen Klangs.
Mit einem phantastischen Lichtstrahl
Erleuchtet der Mond die krystallnen Flacons.
Pierrot mit dem wächsernen Antlitz
Steht sinnend und denkt: wie er heute sich schminkt?
Fort schiebt er das Rot und das Orients Grün
Und bemalt sein Gesicht in erhabenem Stil
Mit einem phantastischen Mondstrahl.
Mit einem phantastischen Lichtstrahl
Erleuchtet der Mond die krystallnen Flacons
Auf dem schwarzen, hochheiligen Waschtisch
Des schweigenden Dandys von Bergamo.
In tönender, bronzener Schale
Lacht hell die Fontaine, metallischen Klangs.
Mit einem phantastischen Lichtstrahl
Erleuchtet der Mond die krystallnen Flacons.
Pierrot mit dem wächsernen Antlitz
Steht sinnend und denkt: wie er heute sich schminkt?
Fort schiebt er das Rot und das Orients Grün
Und bemalt sein Gesicht in erhabenem Stil
Mit einem phantastischen Mondstrahl.
Химерним променем світла
Місяць освітлює кришталеві флакони
На чорнім туалетнім столику
тихого денді з Бергамо.
У дзвінкій бронзовій чаші
Сміється металево фонтан.
Химерним променем світла
Місяць освітлює кришталеві флакони.
П’єро з восковим обличчям
Стоїть і думає: як загримуватись сьогодні?
Він відкладає червоний, зелений,
І розмальовує обличчя на дивний лад
Химерним місячним променем.
4. Eine blasse Wäscherin / Бліда прачка
Eine blasse Wäscherin
Wäscht zur Nachtzeit bleiche Tücher;
Nackte, silberweiße Arme
Streckt sie nieder in die Flut.
Durch die Lichtung schleichen Winde,
Leis bewegen sie den Strom.
Eine blasse Wäscherin
Wäscht zur Nachtzeit bleiche Tücher.
Und die sanfte Magd des Himmels,
Von den Zweigen zart umschmeichelt,
Breitet auf die dunklen Wiesen
ihre lichtgewobnen Linnen -
Eine blasse Wäscherin.
Eine blasse Wäscherin
Wäscht zur Nachtzeit bleiche Tücher;
Nackte, silberweiße Arme
Streckt sie nieder in die Flut.
Durch die Lichtung schleichen Winde,
Leis bewegen sie den Strom.
Eine blasse Wäscherin
Wäscht zur Nachtzeit bleiche Tücher.
Und die sanfte Magd des Himmels,
Von den Zweigen zart umschmeichelt,
Breitet auf die dunklen Wiesen
ihre lichtgewobnen Linnen -
Eine blasse Wäscherin.
Бліда прачка
Пере вночі вицвіле дрантя,
Голі, холодні руки
опускаючи в потік.
По галявині гуляє вітер,
Ледь поганяючи хвилі потоку.
Бліда прачка
Пере вночі вицвіле дрантя.
І ніжна служниця небес,
оповита корчуватим гіллям,
Розвішує на темних луках
Свої світлоткані полотна —
Бліда прачка.
Пере вночі вицвіле дрантя,
Голі, холодні руки
опускаючи в потік.
По галявині гуляє вітер,
Ледь поганяючи хвилі потоку.
Бліда прачка
Пере вночі вицвіле дрантя.
І ніжна служниця небес,
оповита корчуватим гіллям,
Розвішує на темних луках
Свої світлоткані полотна —
Бліда прачка.
5. Valse de Chopin / Вальс Шопена
Wie ein blasser Tropfen Bluts
Färbt die Lippen einer Kranken,
Also ruht auf diesen Tönen
Ein vernichtungssüchtger Reiz.
Wilder Lust Accorde stören
Der Verzweiflung eisgen Traum -
Wie ein blasser Tropfen Bluts
Färbt die Lippen einer Kranken.
Heiß und jauchzend, süß und schmachtend,
Melancholisch düstrer Walzer,
Kommst mir nimmer aus den Sinnen!
Haftest mir an den Gedanken,
Wie ein blasser Tropfen Bluts!
Wie ein blasser Tropfen Bluts
Färbt die Lippen einer Kranken,
Also ruht auf diesen Tönen
Ein vernichtungssüchtger Reiz.
Wilder Lust Accorde stören
Der Verzweiflung eisgen Traum -
Wie ein blasser Tropfen Bluts
Färbt die Lippen einer Kranken.
Heiß und jauchzend, süß und schmachtend,
Melancholisch düstrer Walzer,
Kommst mir nimmer aus den Sinnen!
Haftest mir an den Gedanken,
Wie ein blasser Tropfen Bluts!
Як бліда крапля крові
Дає колір губам хворобливим,
Так і в звуках оцих
Відлунює згубливий чар.
Пристрасно дикі акорди розвіять
Льодовий сон безнадії —
Бліда крапля крові
Дає колір губам хворобливим.
Палкий і бадьорий, солодкий і млосний,
Меланхолічний похмурий вальсе, ніколи
Не полишай моїх думок! Міцно вчепися в мій розум,
Як бліда крапля крові!
Дає колір губам хворобливим,
Так і в звуках оцих
Відлунює згубливий чар.
Пристрасно дикі акорди розвіять
Льодовий сон безнадії —
Бліда крапля крові
Дає колір губам хворобливим.
Палкий і бадьорий, солодкий і млосний,
Меланхолічний похмурий вальсе, ніколи
Не полишай моїх думок! Міцно вчепися в мій розум,
Як бліда крапля крові!
6. Madonna / Мадонна
Steig, o Mutter aller Schmerzen,
Auf den Altar meiner Verse! Blut aus deinen magren Brusten
Hat des Schwertes Wut vergossen.
Deine ewig frischen Wunden
Gleichen Augen, rot und offen.
Steig, o Mutter aller Schmerzen,
Auf den Altar meiner Verse! In den abgezehrten Händen
Hältst du deines Sohnes Leiche.
Ihn zu zeigen aller Menschheit -
Doch der Blick der Menschen meidet
Dich, o Mutter aller Schmerzen!
Steig, o Mutter aller Schmerzen,
Auf den Altar meiner Verse! Blut aus deinen magren Brusten
Hat des Schwertes Wut vergossen.
Deine ewig frischen Wunden
Gleichen Augen, rot und offen.
Steig, o Mutter aller Schmerzen,
Auf den Altar meiner Verse! In den abgezehrten Händen
Hältst du deines Sohnes Leiche.
Ihn zu zeigen aller Menschheit -
Doch der Blick der Menschen meidet
Dich, o Mutter aller Schmerzen!
Зійди, о Мати всіх нещасть,
На вівтар моїх віршів! Кров з твоїх сухих грудей
Пролилась лютим мечем.
Твої вічно свіжі рани
Схожі на очі, червоні й відкриті.
Зійди, о Мати всіх нещасть,
На вівтар моїх віршів! У своїх слабких руках
Тримаєш тіло свого сина.
Показуєш його всьому людству —
Але люди уникають поглядами
Тебе, о Мати всіх нещасть!
На вівтар моїх віршів! Кров з твоїх сухих грудей
Пролилась лютим мечем.
Твої вічно свіжі рани
Схожі на очі, червоні й відкриті.
Зійди, о Мати всіх нещасть,
На вівтар моїх віршів! У своїх слабких руках
Тримаєш тіло свого сина.
Показуєш його всьому людству —
Але люди уникають поглядами
Тебе, о Мати всіх нещасть!
7. Der kranke Mond / Хворий місяць
Du nächtig todeskranker Mond Dort auf des Himmels schwarzem Pfühl,
Dein Blick, so fiebernd übergroß,
Bannt mich wie fremde Melodie.
An unstillbarem Liebesleid Stirbst du, an Sehnsucht, tief erstickt,
Du nächtig todeskranker Mond Dort auf des Himmels schwarzem Pfühl.
Den Liebsten, der im Sinnenrausch
Gedankenlos zur Liebsten schleicht,
Belustigt deiner Strahlen Spiel -
Dein bleiches, qualgebornes Blut,
Du nächtig todeskranker Mond.
Du nächtig todeskranker Mond Dort auf des Himmels schwarzem Pfühl,
Dein Blick, so fiebernd übergroß,
Bannt mich wie fremde Melodie.
An unstillbarem Liebesleid Stirbst du, an Sehnsucht, tief erstickt,
Du nächtig todeskranker Mond Dort auf des Himmels schwarzem Pfühl.
Den Liebsten, der im Sinnenrausch
Gedankenlos zur Liebsten schleicht,
Belustigt deiner Strahlen Spiel -
Dein bleiches, qualgebornes Blut,
Du nächtig todeskranker Mond.
Ти, смертельно хворий місяцю,
Там, на чорному ложі неба,
Твій погляд, такий гарячковий і відкритий,
Зачаровує мене, як чужа мелодія.
Від невгамовного кохання
Ти вмираєш, задушений глибокою тугою,
Ти, смертельно хворий місяцю,
Там, на чорному ложі неба.
Коханця, який у пориві почуттів
Підкрадається до любки,
Розважає гра твоїх променів —
Твоя бліда, народжена муками кров,
Ти, смертельно хворий місяцю.
Там, на чорному ложі неба,
Твій погляд, такий гарячковий і відкритий,
Зачаровує мене, як чужа мелодія.
Від невгамовного кохання
Ти вмираєш, задушений глибокою тугою,
Ти, смертельно хворий місяцю,
Там, на чорному ложі неба.
Коханця, який у пориві почуттів
Підкрадається до любки,
Розважає гра твоїх променів —
Твоя бліда, народжена муками кров,
Ти, смертельно хворий місяцю.
8. Nacht / Ніч
Finstre, schwarze Riesenfalter
Töteten der Sonne Glanz.
Ein geschlossnes Zauberbuch,
Ruht der Horizont — verschwiegen.
Aus dem Qualm verlorner Tiefen
Steigt ein Duft, Erinn’rung mordend!
Finstre, schwarze Reisenfalter
Töteten der Sonne Glanz.
Und vom Himmel erdenwärts
Senken sich mit schweren Schwingen
Unsichtbar die Ungetume
Auf die Menschenherzen nieder...
Finstre, schwarze Riesenfalter.
Finstre, schwarze Riesenfalter
Töteten der Sonne Glanz.
Ein geschlossnes Zauberbuch,
Ruht der Horizont — verschwiegen.
Aus dem Qualm verlorner Tiefen
Steigt ein Duft, Erinn’rung mordend!
Finstre, schwarze Reisenfalter
Töteten der Sonne Glanz.
Und vom Himmel erdenwärts
Senken sich mit schweren Schwingen
Unsichtbar die Ungetume
Auf die Menschenherzen nieder...
Finstre, schwarze Riesenfalter.
Чорні велетенські метелики
Знищили сяйво сонця.
Закрита чарівна книга,
Горизонт відпочиває — мовчазний.
З диму втрачених глибин
Піднімається аромат, спогади вбиваючи! Чорні велетенські метелики
Знищили сяйво сонця.
І з неба опускаються
Важкими крилами
Невидимі чудовиська
Прям на людські серця...
Чорні велетенські метелики.
Знищили сяйво сонця.
Закрита чарівна книга,
Горизонт відпочиває — мовчазний.
З диму втрачених глибин
Піднімається аромат, спогади вбиваючи! Чорні велетенські метелики
Знищили сяйво сонця.
І з неба опускаються
Важкими крилами
Невидимі чудовиська
Прям на людські серця...
Чорні велетенські метелики.
9. Gebet an Pierrot / Молитва до Пʼєро
Pierrot! Mein Lachen
Hab ich verlernt!
Das Bild des Glanzes
Zerfloß — Zerfloß!
Schwarz weht die Flagge
Mir nun vom Mast.
Pierrot! Mein Lachen
Hab ich verlernt!
O gieb mir wieder,
Roßarzt der Seele,
Schneemann der Lyrik,
Durchlaucht vom Monde,
Pierrot — mein Lachen!
Pierrot! Mein Lachen
Hab ich verlernt!
Das Bild des Glanzes
Zerfloß — Zerfloß!
Schwarz weht die Flagge
Mir nun vom Mast.
Pierrot! Mein Lachen
Hab ich verlernt!
O gieb mir wieder,
Roßarzt der Seele,
Schneemann der Lyrik,
Durchlaucht vom Monde,
Pierrot — mein Lachen!
П’єро! Я розучився
Сміятись!
Образ сяйва
Розплився — розплився! Чорний прапор тепер
Майорить з моєї щогли.
П’єро! Я розучився
Сміятись! О, поверни мені,
Цілителю душі,
Сніговику лірики,
Світлий від місяця П’єро —
Мій сміх!
10. Raub / Крадіжка
Rote, fürstliche Rubine,
Blutge Tropfen alten Ruhmes,
Schlummern in den Totenschreinen,
Drunten in den Grabgewolben.
Nachts, mit seinen Zechkumpanen,
Steigt Pierrot hinab — zu rauben
Rote, fürstliche Rubine,
Blutge Tropfen alten Ruhmes.
Doch da — strauben sich die Haare,
Bleiche Furcht bannt sie am Platze:
Durch die Finsternis — wie Augen! —
Stieren aus den Totenschreinen
Rote, fürstliche Rubine.
Червоні, князівські рубіни,
Криваві краплі старої слави
Сплять у трунах
І в гробницях.
Вночі з товаришами по чарці,
П’єро спускається вниз — красти
Червоні, князівські рубіни,
Криваві краплі старої слави.
Але тут — аж волосся стає дибки,
Блідий страх сковує їх на місці:
Крізь темряву — як очі! — Зі своїх трун визирають
Червоні, князівські рубіни.
11. Rote Messe / Червона меса
Zu grausem Abendmahle,
Beim Blendeglanz des Goldes,
Beim Flackerschein der Kerzen,
Naht dem Altar — Pierrot!
Die Hand, die gottgeweihte,
Zerreißt die Priesterkleider
Zu grausem Abendmahle,
Beim Blendeglanz des Goldes
Mit segnender Geberde
Zeigt er den bangen Seelen
Die triefend rote Hostie:
Sein Herz — in blut’gen Fingern —
Zu grausem Abendmahle!
На жахливу вечерю
При блиску золота
І мерехтливім світлі свічок
Наближається до вівтаря — П’єро!
Рука, посвячена Богом,
Рве священницькі ризи
На жахливу вечерю
При блиску золота.
З благословення
Він показує стривоженим душам
Криваво-червону гостю:
Своє серце — у кривавих пальцях —
На жахливу вечерю!
12. Пісня шибениці
Die dürre Dirne
Mit langem Halse
Wird seine letzte
Geliebte sein.
In seinem Hirne
Steckt wie ein Nagel Die dürre Dirne
Mit langem Halse.
Schlank wie die Pinie,
Am Hals ein Zöpfchen -
Wollüstig wird sie
Den Schelm umhalsen,
Die dürre Dirne!
Худа дівчина
З довгою шиєю
Буде його останньою
Коханою.
В його мозку
Сидить, як цвях,
Худа дівчина
З довгою шиєю.
Струнка, як сосна,
З косою на плечах —
Звабливо обійме вона
Розбишаку,
Худа дівчина!
13. Enthauptung / Відсікання голови
Der Mond, ein blankes Türkenschwert
Auf einem schwarzen Seidenkissen,
Gespenstisch groß — dräut er hinab
Durch schmerzendunkle Nacht.
Pierrot irrt ohne Rast umher
Und starrt empor in Todesängsten
Zum Mond, dem blanken Türkenschwert
Auf einem schwarzen Seidenkissen.
Es schlottern unter ihm die Knie,
Ohnmächtig bricht er jäh zusammen.
Er wähnt: es sause strafend schon
Auf seinen Sünderhals hernieder
Der Mond, das blanke Türkenschwert.
Місяць, мов блискучий турецький меч
На чорній шовковій подушці,
Моторошно великий — загрозливо нависає
Крізь болісно-темну ніч.
П’єро блукає без устану
І, до смерті настрашений, дивиться вгору
На місяць, блискучий турецький меч
На чорній шовковій подушці.
Його коліна тремтять,
Безсилий, він раптово падає.
Думає: меч правосуддя
Вже спускається на його грішну шию —
Місяць, блискучий турецький меч.
14. Die Kreuze / Хрести
Heilge Kreuze sind die Verse,
Dran die Dichter stumm verbluten,
Blindgeschlagen von der Geier Flatterndem Gespensterschwarme!
In den Leibern schwelgten Schwerter,
Prunkend in des Blutes Scharlach!
Heilge Kreuze sind die Verse, Dran die Dichter stumm verbluten.
Tot das Haupt — erstarrt die Locken —
Fern, verweht der Lärm des Pöbels.
Langsam sinkt die Sonne nieder,
Eine rote Königskrone.
Heilge Kreuze sind die Verse!
Святі хрести — це вірші,
На яких поети мовчки стікають кров’ю,
Засліплені зграєю стерв’ятників
Що кружляють, як примари! По їхніх тілах гуляли мечі
В багряниці крові! Святі хрести — це вірші,
На яких поети мовчки стікають кров’ю.
Мертва голова — непорушні кучері —
Далеко зникає шум натовпу.
Повільно сідає сонце,
Як червона королівська корона.
Святі хрести — це вірші!
15. Heimweh / Туга за домом
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen
Aus Italiens alter Pantomime,
Klingts herüber: wie Pierrot so holzern,
So modern sentimental geworden.
Und es tönt durch seines Herzens Wüste,
Tönt gedämpft durch alle Sinne wieder,
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen
Aus Italiens alter Pantomime.
Da vergißt Pierrot die Trauermienen!
Durch den bleichen Feuerschein des Mondes,
Durch des Lichtmeers Fluten — schweift die Sehnsucht
Kühn hinauf, empor zum Heimathimmel
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen!
Любий плач — кришталеве зітхання
З давньої італійської пантоміми
Долинає: як П’єро такий дерев’яний,
Став таким сучасним і сентиментальним.
І звучить крізь пустелю серця,
через всі його почуття,
Любий плач — кришталеве зітхання
З давньої італійської пантоміми.
Тут П’єро забуває траурні міни! Крізь бліде світло місяця,
Крізь потоки світлового моря — витає туга,
Прямо вверх до рідного неба
Любий плач — кришталеве зітхання.
16. Gemeinheit / Нечесна гра
In den blanken Kopf Cassanders,
Dessen Schrein die Luft durchzetert,
Bohrt Pierrot mit Heuchlermienen,
Zärtlich - einen Schädelbohrer! Darauf stopft er mit dem Daumen
Seinen echten türkischen Taback In den blanken Kopf Cassanders,
Dessen Schrein die Luft durchzetert!
Dann dreht er ein Rohr von Weichsel
Hinten in die glatte Glatze
Und behäbig schmaucht und pafft er
Seinen echten türkischen Taback Aus dem blanken Kopf Cassanders!
У блискучу голову Кассандри,
Що її крик пронизує повітря,
П’єро з лицемірним виразом лиця
Ніжно свердлить по черепу! Потім великим пальцем
Запихає справжній турецький тютюн
У блискучу голову Кассандри,
Чий крик пронизує повітря!
Тоді він вставляє трубку з вишневого дерева
У гладку лисину ззаду
І поважно димить та пухкає
Справжній турецький тютюн
З блискучої голови Кассандри!
Сміятись!
Образ сяйва
Розплився — розплився! Чорний прапор тепер
Майорить з моєї щогли.
П’єро! Я розучився
Сміятись! О, поверни мені,
Цілителю душі,
Сніговику лірики,
Світлий від місяця П’єро —
Мій сміх!
10. Raub / Крадіжка
Rote, fürstliche Rubine,
Blutge Tropfen alten Ruhmes,
Schlummern in den Totenschreinen,
Drunten in den Grabgewolben.
Nachts, mit seinen Zechkumpanen,
Steigt Pierrot hinab — zu rauben
Rote, fürstliche Rubine,
Blutge Tropfen alten Ruhmes.
Doch da — strauben sich die Haare,
Bleiche Furcht bannt sie am Platze:
Durch die Finsternis — wie Augen! —
Stieren aus den Totenschreinen
Rote, fürstliche Rubine.
Червоні, князівські рубіни,
Криваві краплі старої слави
Сплять у трунах
І в гробницях.
Вночі з товаришами по чарці,
П’єро спускається вниз — красти
Червоні, князівські рубіни,
Криваві краплі старої слави.
Але тут — аж волосся стає дибки,
Блідий страх сковує їх на місці:
Крізь темряву — як очі! — Зі своїх трун визирають
Червоні, князівські рубіни.
11. Rote Messe / Червона меса
Zu grausem Abendmahle,
Beim Blendeglanz des Goldes,
Beim Flackerschein der Kerzen,
Naht dem Altar — Pierrot!
Die Hand, die gottgeweihte,
Zerreißt die Priesterkleider
Zu grausem Abendmahle,
Beim Blendeglanz des Goldes
Mit segnender Geberde
Zeigt er den bangen Seelen
Die triefend rote Hostie:
Sein Herz — in blut’gen Fingern —
Zu grausem Abendmahle!
На жахливу вечерю
При блиску золота
І мерехтливім світлі свічок
Наближається до вівтаря — П’єро!
Рука, посвячена Богом,
Рве священницькі ризи
На жахливу вечерю
При блиску золота.
З благословення
Він показує стривоженим душам
Криваво-червону гостю:
Своє серце — у кривавих пальцях —
На жахливу вечерю!
12. Пісня шибениці
Die dürre Dirne
Mit langem Halse
Wird seine letzte
Geliebte sein.
In seinem Hirne
Steckt wie ein Nagel Die dürre Dirne
Mit langem Halse.
Schlank wie die Pinie,
Am Hals ein Zöpfchen -
Wollüstig wird sie
Den Schelm umhalsen,
Die dürre Dirne!
Худа дівчина
З довгою шиєю
Буде його останньою
Коханою.
В його мозку
Сидить, як цвях,
Худа дівчина
З довгою шиєю.
Струнка, як сосна,
З косою на плечах —
Звабливо обійме вона
Розбишаку,
Худа дівчина!
13. Enthauptung / Відсікання голови
Der Mond, ein blankes Türkenschwert
Auf einem schwarzen Seidenkissen,
Gespenstisch groß — dräut er hinab
Durch schmerzendunkle Nacht.
Pierrot irrt ohne Rast umher
Und starrt empor in Todesängsten
Zum Mond, dem blanken Türkenschwert
Auf einem schwarzen Seidenkissen.
Es schlottern unter ihm die Knie,
Ohnmächtig bricht er jäh zusammen.
Er wähnt: es sause strafend schon
Auf seinen Sünderhals hernieder
Der Mond, das blanke Türkenschwert.
Місяць, мов блискучий турецький меч
На чорній шовковій подушці,
Моторошно великий — загрозливо нависає
Крізь болісно-темну ніч.
П’єро блукає без устану
І, до смерті настрашений, дивиться вгору
На місяць, блискучий турецький меч
На чорній шовковій подушці.
Його коліна тремтять,
Безсилий, він раптово падає.
Думає: меч правосуддя
Вже спускається на його грішну шию —
Місяць, блискучий турецький меч.
14. Die Kreuze / Хрести
Heilge Kreuze sind die Verse,
Dran die Dichter stumm verbluten,
Blindgeschlagen von der Geier Flatterndem Gespensterschwarme!
In den Leibern schwelgten Schwerter,
Prunkend in des Blutes Scharlach!
Heilge Kreuze sind die Verse, Dran die Dichter stumm verbluten.
Tot das Haupt — erstarrt die Locken —
Fern, verweht der Lärm des Pöbels.
Langsam sinkt die Sonne nieder,
Eine rote Königskrone.
Heilge Kreuze sind die Verse!
Святі хрести — це вірші,
На яких поети мовчки стікають кров’ю,
Засліплені зграєю стерв’ятників
Що кружляють, як примари! По їхніх тілах гуляли мечі
В багряниці крові! Святі хрести — це вірші,
На яких поети мовчки стікають кров’ю.
Мертва голова — непорушні кучері —
Далеко зникає шум натовпу.
Повільно сідає сонце,
Як червона королівська корона.
Святі хрести — це вірші!
15. Heimweh / Туга за домом
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen
Aus Italiens alter Pantomime,
Klingts herüber: wie Pierrot so holzern,
So modern sentimental geworden.
Und es tönt durch seines Herzens Wüste,
Tönt gedämpft durch alle Sinne wieder,
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen
Aus Italiens alter Pantomime.
Da vergißt Pierrot die Trauermienen!
Durch den bleichen Feuerschein des Mondes,
Durch des Lichtmeers Fluten — schweift die Sehnsucht
Kühn hinauf, empor zum Heimathimmel
Lieblich klagend — ein krystallnes Seufzen!
Любий плач — кришталеве зітхання
З давньої італійської пантоміми
Долинає: як П’єро такий дерев’яний,
Став таким сучасним і сентиментальним.
І звучить крізь пустелю серця,
через всі його почуття,
Любий плач — кришталеве зітхання
З давньої італійської пантоміми.
Тут П’єро забуває траурні міни! Крізь бліде світло місяця,
Крізь потоки світлового моря — витає туга,
Прямо вверх до рідного неба
Любий плач — кришталеве зітхання.
16. Gemeinheit / Нечесна гра
In den blanken Kopf Cassanders,
Dessen Schrein die Luft durchzetert,
Bohrt Pierrot mit Heuchlermienen,
Zärtlich - einen Schädelbohrer! Darauf stopft er mit dem Daumen
Seinen echten türkischen Taback In den blanken Kopf Cassanders,
Dessen Schrein die Luft durchzetert!
Dann dreht er ein Rohr von Weichsel
Hinten in die glatte Glatze
Und behäbig schmaucht und pafft er
Seinen echten türkischen Taback Aus dem blanken Kopf Cassanders!
У блискучу голову Кассандри,
Що її крик пронизує повітря,
П’єро з лицемірним виразом лиця
Ніжно свердлить по черепу! Потім великим пальцем
Запихає справжній турецький тютюн
У блискучу голову Кассандри,
Чий крик пронизує повітря!
Тоді він вставляє трубку з вишневого дерева
У гладку лисину ззаду
І поважно димить та пухкає
Справжній турецький тютюн
З блискучої голови Кассандри!
17. Parodie / Пародія
Stricknadeln, blank und blinkend,
In ihrem grauen Haar,
Sitzt die Duenna murmelnd,
Im roten Röckchen da.
Sie wartet in der Laube,
Sie liebt Pierrot mit Schmerzen,
Stricknadeln, blank und blinkend,
In ihrem grauen Haar.
Da plötzlich — horch! — ein Wispern!
Ein Windhauch kichert leise:
Der Mond, der böse Spötter,
Äfft nach mit seinen Strahlen —
Stricknadeln, blink und blank.
Спиці, блискучі та мерехтливі,
В її сивому волоссі.
На одній з них сидить дуенья
У червоній спідничці й бурмоче.
Вона чекає в альтанці,
Вона любить П’єро без тями,
Спиці, блискучі та мерехтливі,
В її сивому волоссі.
Раптом — ба! — шепіт! Легкий вітерець тихо сміється:
Місяць, злий насмішник,
Дражниться своїми
променями —
Спиці, мерехтливі та блискучі.
18. Der Mondfleck / Місячна пляма
Einen weißen Fleck des hellen Mondes
Auf dem Rücken seines schwarzen Rockes,
So spaziert Pierrot im lauen Abend,
Aufzusuchen Glück und Abenteuer.
Plötzlich — stört ihn was an seinem Anzug,
Er beschaut sich rings und findet richtig —
Einen weißen Fleck des hellen Mondes
Auf dem Rücken seines schwarzen Rockes.
Warte! denkt er: das ist so ein Gipsfleck!
Wischt und wischt, doch — bringt ihn nicht herunter!
Und so geht er, giftgeschwollen, weiter,
Reibt und reibt bis an den frühen Morgen —
Einen weißen Fleck des hellen Mondes.
Біла пляма від яскравого місяця
На спині його чорного фрака,
Так П’єро гуляє теплим вечором,
Шукаючи щастя і пригод.
Раптом — щось одяг почав тиснути,
Він оглядає себе й знаходить —
Білу пляму від яскравого місяця
На спині його чорного фрака.
“Зачекай! — думає він, — це ж як пляма від гіпсу! Тре і тре її, але не може відтерти!
І так він іде далі, роздратований,
Тре і тре до самого ранку —
Білу пляму від яскравого місяця.
19. Serenade / Серенада
Mit groteskem Riesenbogen
Kratzt Pierrot auf seiner Bratsche,
Wie der Storch auf einem Beine,
Knipst er trüb ein Pizzicato.
Plötzlich naht Cassander - wütend
Ob des nächtgen Virtuosen -
Mit groteskem Riesenbogen
Kratzt Pierrot auf seiner Bratsche.
Von sich wirft er jetzt die Bratsche:
Mit der delikaten Linken
Faßt den Kahlkopf er am Kragen -
Träumend spielt er auf der Glatze
Mit groteskem Riesenbogen.
Дивним велетенським смичком
П’єро скрипить на своєму альті.
Як лелека на одній нозі,
Грає він похмуре піцикато.
Раптом підходить Кассандра, розлючена
На нічного віртуоза
Дивним велетенським смичком
П’єро скрипить на своєму альті.
Тож він відкидає альт:
Ніжною лівою рукою
Хапає лису за комір —
Мріючи, грає на її лисині
Дивним велетенським смичком.
20. Heinfahrt / Дорога додому
Der Mondstrahl ist das Ruder,
Seerose dient als Boot;
Drauf fährt Pierrot gen Süden
Mit gutem Reisewind.
Der Strom summt tiefe Skalen
Und wiegt den leichten Kahn.
Der Mondstrahl ist das Ruder,
Seerose dient als Boot.
Nach Bergamo, zur Heimat,
Kehrt nun Pierrot zurück; Schwach dämmert schon im Osten
Der grüne Horizont.
Der Mondstrahl ist das Ruder.
Місячний промінь — це весло,
А лілія — човен; На ньому П’єро пливе на південь
З лагідним попутним вітром.
Струмок наспівує глибокі гами
І гойдає легкий човник.
Місячний промінь — це весло,
А лілія — човен.
До Бергамо, на батьківщину,
Повертається тепер П’єро; На заході ледь розвиднюється,
Горизонт зеленіє.
Місячний промінь — це весло.
21. O alter Duft / О давній запах
O alter Duft aus Märchenzeit,
Berauschest wieder meine Sinne; Ein närrisch Heer von Schelmerein
Durchschwirrt die leichte Luft.
Ein glückhaft Wünschen macht mich froh
Nach Freuden, die ich lang verachtet:
O alter Duft aus Märchenzeit,
Berauschest wieder mich! All meinen Unmut gab ich preis; Aus meinem sonnumrahmten Fenster
Beschau’ ich frei die liebe Welt
Und träum’ hinaus in selge Weiten...
O alter Duft — aus Märchenzeit!
Stricknadeln, blank und blinkend,
In ihrem grauen Haar,
Sitzt die Duenna murmelnd,
Im roten Röckchen da.
Sie wartet in der Laube,
Sie liebt Pierrot mit Schmerzen,
Stricknadeln, blank und blinkend,
In ihrem grauen Haar.
Da plötzlich — horch! — ein Wispern!
Ein Windhauch kichert leise:
Der Mond, der böse Spötter,
Äfft nach mit seinen Strahlen —
Stricknadeln, blink und blank.
Спиці, блискучі та мерехтливі,
В її сивому волоссі.
На одній з них сидить дуенья
У червоній спідничці й бурмоче.
Вона чекає в альтанці,
Вона любить П’єро без тями,
Спиці, блискучі та мерехтливі,
В її сивому волоссі.
Раптом — ба! — шепіт! Легкий вітерець тихо сміється:
Місяць, злий насмішник,
Дражниться своїми
променями —
Спиці, мерехтливі та блискучі.
18. Der Mondfleck / Місячна пляма
Einen weißen Fleck des hellen Mondes
Auf dem Rücken seines schwarzen Rockes,
So spaziert Pierrot im lauen Abend,
Aufzusuchen Glück und Abenteuer.
Plötzlich — stört ihn was an seinem Anzug,
Er beschaut sich rings und findet richtig —
Einen weißen Fleck des hellen Mondes
Auf dem Rücken seines schwarzen Rockes.
Warte! denkt er: das ist so ein Gipsfleck!
Wischt und wischt, doch — bringt ihn nicht herunter!
Und so geht er, giftgeschwollen, weiter,
Reibt und reibt bis an den frühen Morgen —
Einen weißen Fleck des hellen Mondes.
Біла пляма від яскравого місяця
На спині його чорного фрака,
Так П’єро гуляє теплим вечором,
Шукаючи щастя і пригод.
Раптом — щось одяг почав тиснути,
Він оглядає себе й знаходить —
Білу пляму від яскравого місяця
На спині його чорного фрака.
“Зачекай! — думає він, — це ж як пляма від гіпсу! Тре і тре її, але не може відтерти!
І так він іде далі, роздратований,
Тре і тре до самого ранку —
Білу пляму від яскравого місяця.
19. Serenade / Серенада
Mit groteskem Riesenbogen
Kratzt Pierrot auf seiner Bratsche,
Wie der Storch auf einem Beine,
Knipst er trüb ein Pizzicato.
Plötzlich naht Cassander - wütend
Ob des nächtgen Virtuosen -
Mit groteskem Riesenbogen
Kratzt Pierrot auf seiner Bratsche.
Von sich wirft er jetzt die Bratsche:
Mit der delikaten Linken
Faßt den Kahlkopf er am Kragen -
Träumend spielt er auf der Glatze
Mit groteskem Riesenbogen.
Дивним велетенським смичком
П’єро скрипить на своєму альті.
Як лелека на одній нозі,
Грає він похмуре піцикато.
Раптом підходить Кассандра, розлючена
На нічного віртуоза
Дивним велетенським смичком
П’єро скрипить на своєму альті.
Тож він відкидає альт:
Ніжною лівою рукою
Хапає лису за комір —
Мріючи, грає на її лисині
Дивним велетенським смичком.
20. Heinfahrt / Дорога додому
Der Mondstrahl ist das Ruder,
Seerose dient als Boot;
Drauf fährt Pierrot gen Süden
Mit gutem Reisewind.
Der Strom summt tiefe Skalen
Und wiegt den leichten Kahn.
Der Mondstrahl ist das Ruder,
Seerose dient als Boot.
Nach Bergamo, zur Heimat,
Kehrt nun Pierrot zurück; Schwach dämmert schon im Osten
Der grüne Horizont.
Der Mondstrahl ist das Ruder.
Місячний промінь — це весло,
А лілія — човен; На ньому П’єро пливе на південь
З лагідним попутним вітром.
Струмок наспівує глибокі гами
І гойдає легкий човник.
Місячний промінь — це весло,
А лілія — човен.
До Бергамо, на батьківщину,
Повертається тепер П’єро; На заході ледь розвиднюється,
Горизонт зеленіє.
Місячний промінь — це весло.
21. O alter Duft / О давній запах
O alter Duft aus Märchenzeit,
Berauschest wieder meine Sinne; Ein närrisch Heer von Schelmerein
Durchschwirrt die leichte Luft.
Ein glückhaft Wünschen macht mich froh
Nach Freuden, die ich lang verachtet:
O alter Duft aus Märchenzeit,
Berauschest wieder mich! All meinen Unmut gab ich preis; Aus meinem sonnumrahmten Fenster
Beschau’ ich frei die liebe Welt
Und träum’ hinaus in selge Weiten...
O alter Duft — aus Märchenzeit!
О старий аромат із казки,
Знову п’яниш мої почуття; Безглузда армія пустощів
Мерехтить у легкому повітрі.
Щасливе бажання приносить мені втіху
Від задоволень, які я давно зневажав:
О старий аромат із казки,
Знову п’яниш мене! Всю свою зневіру я полишив; З вікна, оточеного сонцем,
Вільно споглядаю милий світ
І мрію про щасливі далі...
О старий аромат — із казки!
Знову п’яниш мої почуття; Безглузда армія пустощів
Мерехтить у легкому повітрі.
Щасливе бажання приносить мені втіху
Від задоволень, які я давно зневажав:
О старий аромат із казки,
Знову п’яниш мене! Всю свою зневіру я полишив; З вікна, оточеного сонцем,
Вільно споглядаю милий світ
І мрію про щасливі далі...
О старий аромат — із казки!
Subscribe to our group on social networks and you will be informed of all the activities
