РЕКВІЄМ

Найкраща драматична вистава року за версією Театрального інфобуму 2025!
Фіналіст всеукраїнського фестивалю-премії ГРА!

Режисер-постановник — Євген Лавренчук
Асистент режисера — Олександр Русаловський

Диригенти — Теодор Кухар, Костянтин Ленчик
Хормейстер — Костянтин Ленчик
Сценограф — Єфим Руах

Художниця з костюмів — Міра Матчина
Драматург — Антон Литвинов
Музична консультантка — Євгенія Ігнатенко

Виконавці:
- Liatoshynskyi Capella: Orchestra & Choir
- Актори та акторки Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка:
Ірина Дорошенко, Лариса Красовська, Роман Воронін, Ярослав Бондаренко, Роман Божко, Катерина Гданська, Валентина Іваніцька, Владислава Кисіль, Єлизавета Литвин, Дмитро Лук'яненко, Кароліна Мруга, Дарина Степанюк, Анастасія Яковенко.

Солісти:
- Олеся Люба / сопрано
- Оксана Гордик / мецо сопрано
- Олександр Пилипчук / тенор
- Тарас Бережанський / бас

«Реквієм» Вольфґанґа Амадея Моцарта у постановці Євгена Лавренчука — спільний проєкт Національного будинку музики та Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Вперше в Україні цей твір звучить у редакції американського музикознавця та композитора Роберта Левіна, який реконструює оригінальну логіку та драматургію Моцартового задуму.

На сцені Київського національного академічного театру оперети «Реквієм» постає як візуальна оповідь, що взаємодіє з музикою, де звук, рух, голоси, світло і часопростір стають рівноправними елементами творення образу. Режисер Євген Лавренчук разом із Liatoshynskyi Capella: Orchestra and Choir та диригентом Костянтином Ленчиком переосмислюють Моцартів шедевр як історію маленької, випадкової людини, зануреної в конкретний час і простір.

Цей «Реквієм» — не про смерть, а про життя, яке продовжує звучати після останньої ноти. Музика стає тілом образів, а не лише звуком. Оркестр і хор виступають не лише виконавцями, а акторами, що втілюють сенси, конфлікти й внутрішні монологи твору.

Глядач не просто споглядає, а входить у простір музики, переживаючи її як перформативне дійство, де стає “свідком і співтворцем” події.

Постановка вписується у сучасну європейську тенденцію “постораторіальних” інтерпретацій, у яких сакральна форма меси виходить за межі ритуалу, перетворюючись на акт творчості, людяності та пам’яті.

Виконується латиною з українськими субтитрами.