Баллада об украденном счастье

Все почалося з пісні. Записана 1878 року народна балада про Шандаря, його коханку та її чоловіка Николайка торкнула серце Івана Франка й він створив літературний шедевр. Розказана у ньому історія – пересічна. Побутовий адюльтер, що викликає осуд громади та швидку розв’язку. Але, загадка цієї пісні заворожує: в ній головні герої – святі й кати водночас. В очах громади, одне одному, для своїх власних душ. Це коло не розірве час – він змінює декорації, однак невладний над людською природою. Микола-Анна-Михайло й наш шанс підгледіти за ними сьогодні через вікна модульного будиночка в горах. Де сімейна злагода з привидом туги, пристрасть руйнівна, і кохання якесь невчасне – фатально пересічне?

«Все зникне, будинки може знести повінь, ураган, потоп. Ми дуже тимчасові, немає запобіжників. А історія вічна: завжди будуть він, вона, третій. І завжди війна, злочини. Для нас, людей, це теж тимчасово, для світу – вічно». Іван Уривський.