Косметика ворога

Він ввічливо піднімає капелюха: «Текстор Тексель, голандець». «Летючий голандець?» — пролітає в вашій голові недоречний жарт. Цей Тексель вкрай нав`язливий тип — чіпляється до вас з дурними розповідями, наприклад про те, що в дитинстві він куштував їжу для котів. Для чого вам це знати?

Ваш рейс переносять, невідомо скільки ще чекати літак, ви дуже нервуєте, ви дико роздратовані, злість починає переповнювати, та більш за все інше відчуваєте в собі неясну тривогу. Щось не так з цим… як його? «Текстор Тексель», — нагадує співрозмовник. Тут ви розумієте, що справи кепські, бо вчасно не згадали: мовчання — золото. Тепер вам нікуди від Текселя не подітися.

Чи можна втекти від долі? Чи можна відвернути неминуче? Ми старанно латаємо діри власної душі, намаємось забути про відповідальність за наслідки скоєного, використовуємо косметику всього лишень задля зовнішнього лиску, обманюючи самого себе впусту.

«Пекло — це інші», — стверджував в одноіменній п`єсі класик екзестенціалізму Жан-Поль Сартр.

«Пекло — це ти сам», — доводить «Косметикою ворога» бельгійська письменниця Амелі Натомб.

За п`єсою Амелі Натомб.
Режисер-постановник — Антон Меженін.
В ролях: народний артист України Остап Ступка і Дмитро Ступка.