Чудові люди, що якось так говорять

Вербатім, або документальний театр здобув популярність на межі XX–XXI сторіч. Вистави театру вербатім створені з реальних монологів або діалогів звичайних людей, які актори відтворюють на сцені.

15 акторок закохані у театр.
15 акторок взяли диктофони та камери і вийшли на вулиці Києва.
15 акторок плакали, коли почули історію закоханих, яких розлучила смерть чоловіка під потягом, що забирав його кохану.
15 акторок сміялися, коли хлопець з 90-х поділився, що головне, аби «прилад не заіржавів».
15 акторок пишались своєю країною, коли почули від емігранта білоруса: «Ми, українці, змогли сказати „НІ“ і вийшли на вулиці, а вони не змогли и не можуть…»
15 акторок плакали і сміялися, раділи і сумували — вони протягом трьох місяців збирали інтерв’ю та робили все, щоб розповісти вам про вас.
15 акторок насправді не акторки.
15 неакторок займуться цього вечора нетеатром для вас.
15 людей покажуть вам людей. Мешканців Києва і всієї України. Нас і вас.

Байдужим бути неможливо. Стримуватися від сміху — неможливо.
Можливо лише бути собою.