Фільм «Мадам»: з бруду – в леді. І до чого тут Джамала

Днями відбулася прем`єра фільму «Мадам» - французької комедії режиссера Аманди Штерс. Про що розповідає фільм та чому на нього варто звернути увагу кіноманам – читайте у нашому матеріалі!

Мелодрама чи комедія? Одразу в голові глядача постає картинка: затишне крісло, смачний попкорн з колою, — та півтори години спокою. Але такі фільми швидко забуваються, незважаючи на усю «геніальність» сюжету, задуману режиссером, та зірковий акторський склад.

А як щодо комедії, часом сумної та навіть похмурої, але при цьому — все одно смішній? Саме такий фільм зняла режиссер Аманда Штерс, хоча чесно зізнаюсь: від режиссера-жінки особисто я такого точно не очікувала.

Вже на початку фільма режиссер пропонує зануритися у настільки неординарну ситуацію, що ти, глядач, одразу починаєш потирати ручки та чекати, як герої будуть розхльобувати кашу, яка лише почала варитися.

«Мадам» — це історія про бар`єри та прірву, яка завжди існувала між класами. Ти можеш бути вірною роками, терпляче складати спідниці та сукні так, як того вимагає вибухова хазяйка, акуратно мити золоті унітази, поважно підносити сніданок-обід-вечерю, з любов`ю підбирати слюні не найідеальнішим дітям. І при цьому — зберігати усі брудні таємниці хазяїв у суворій таємниці.

У якості вдячності за сумлінну роботу — слова про те, що ніхто не випрасує спідню білизну краще, чи невеличка грошова премія на свята. Дрібниця, але приємно. Але не варто розслаблятися: щойно ти піднімеш голову, аристократичні хазяї нагадають, що твоє місце — десь біля плити. Або — час знову вичистити унітаз до блиску.

Багата американська пара — Боб і Енн, живуть в Парижі. Одного разу Боб, як істинний чоловік, влаштовує сюрприз для дружини — організовує звану вечерю для іменитих гостей. Раптово на вечерю приїжджає Стівен — син Боба, якого хазяйка будинку на дух не переносить. Стівен виявляється 13-м за рахунком гостем, що, на думку забобонної Енн, — абсолютний кошмар.

Щоб не накликати біду, хазяйка знаходить швидке рішення: просить Марію, служницю будинку, приєднаєтися до вечері, ставши 14-й гостею. На роль Марії взяли актрису з дуже нестандартною зовнішністю — Россі де Пальма. І, як влучно зауважив один з гостей прем’єрного показу (відбувся в кінотеатрі «Оскар»), український режисер Олександр Макаров, вона в цьому фільмі дуже нагадує співачку Джамалу. І це правда: Россі нагадує співачку не тільки зовні, але і приголомшливою мімікою, яка викликає нестримний регіт.

Все, що потрібно було робити Марії на прохання Енн, — мовчки сидіти за столом і не проговорився про те, що вона служниця. Але… «вино таке смачне і п’ється, як компотик», що за столом, по милості Марії, щоразу виникають комічні ситуації і жарти, не зовсім доречні для високого суспільства. Втім, і так звані аристократи і самі не проти вколоти один одного, натискаючи на найболючіші точки і зачіпаючи найніжніші струни душі.

Гості просто-таки змагаються в своєму красномовстві, намагаючись підібрати розумні фразочки, гостро приправлені сарказмом. Хто знає: може, сенс таких «званих вечерь» саме в тому, щоб кожен гість отримав свою порцію задоволення і зміг розписатися у власному красномовстві?

Енн щоразу шикає на Марію, мовляв, не дуже-то ввічливо називати важливу гостю «он та зла моднява пані». Марія дивується, невже на іншому кінці столу чутно те, що вона говорить? На що Енн з неприхованою гордістю зауважує: «я світська левиця, і можу стежити за п’ятьма розмовами одночасно». При цьому Енн примудряється обов’язково вставляти свої п’ять копійок в кожній розмові, паралельно обливаючи чимось, що погано пахне, власного чоловіка і розглядаючи варіант зради йому, — при цьому, абсолютно не боячись бути почутою іншими гостями.

Нестандартна краса і безпосередність Марії привернули увагу британського арт-дилера, аристократа Девіда, який закохується в служницю, думаючи, що вона «принцеса Сицилії».

Прямо як в житті: все це дуже добре, щоб здаватися правдою. Ти прекрасно розумієш, що вся казка може закінчитися так само швидко, як і почалася, тому просто насолоджуєшся тим, що у тебе є тут і зараз. І Марія цілком розчиняється в романтичних почуттях і вірить в казку, яка звалилася їй на голову.

Енн лютує і дратується, що простолюдинці вдалося так просто зачарувати багатого аристократа. Але їй доводиться терпіти раптовий успіх Марії, оскільки від рішення Девіда залежить майбутній добробут Енн і Боба. А Марія повинна зберігати таємницю, щоб не втратити роботу і можливість оплачувати навчання своєї доньки.

Але при цьому вона, за простотою душевною, періодично поривається розповісти Девіду правду. «Я все знаю, моя люба», — говорить він, маючи на увазі правду про «Марію-принцесу». Але ж все таємне стає явним: більш того, совісна Марія сама зізнається, що вона вже не один рік працює служницею у Енн і Боба. Ось тобі моя правда: я не принцеса, і не багачка, і взагалі у мене є донька, але я тебе щиро кохаю, — і роби з цим знанням, що хочеш.

Протягом усього фільму нам постійно нагадують, що «люди люблять хеппі-енди». І більшість глядачів однозначно чекають, що ось Вона йде, але зараз Він побіжить слідом за нею, неодмінно наздогнавши в останній момент, вони поцілуються під дощем на тлі романтичних пейзажів Парижа… Цілком собі очікуваний фінал для такого фільму, але й цілком банальний, погодьтеся.

Але і тут режисерові вдалося здивувати. Здавалося б: «Мадам» — чергова красива казка про Попелюшку, з неминуче красивим і щасливим кінцем.

А фінал — просто справжній і життєвий: Жінка, яка йде з високо піднятою головою, почуттям власної гідності і, звичайно ж, посмішкою.

Автор: Анна Соболєва