Шлях

Геннадій Сасько – один з найвідоміших українських композиторів, чия музика користується надзвичайною популярністю в усіх верствах виконавців та слухачів, починаючи від наймолодших. Справді, хто ж не знає пісеньку Капітошки з однойменного мультфільму, яку багато років захоплено співають і діти, і дорослі! Або знамениті п’єси з фортепіанних циклів « Мозаїка» та «Граю джаз» (Блюз, Регтайм, Джаз-вальс та ін.), які постійно виконуються не лише на фортепіано, а й у численних перекладеннях для різних інструментів та ансамблів. 

У репертуарі відомих піаністів в Україні та за її межами почесне місце займає фортепіанний цикл «Відгомін століть» – натхненний гімн Києву, його славетній історії, що був створений до 1500-ліття нашої столиці. Епіграфи з літописів до кожної п’єси спрямовують фантазію слухачів. Ви почуєте кілька частин циклу. А творча молодь, що опановує мистецтво фортепіанної гри, натхненно інтерпретує цикл «Весняні барви», кожна витончена п’єса якого вражає майстерністю імпресіоністичного звукопису.

Поряд з цим фортепіанним розмаїттям особливе місце у творчості композитора посідає музика на вірші його улюбленої поетеси, геніальної Ліни Костенко. Космос її внутрішнього світу Геннадій Сасько прагне передати у Трьох солоспівах для мецо-сопрано і фортепіано, тонко вслухаючись у мудрі поетичні строфи і максимально виразно доносячи їх до слухача.

Одна з останніх за часом композицій Геннадія Саська – «Мольфар» для віолончелі соло, що присвячена віолончелісту Глібу Саську. В цій яскравій п’єсі, що втілює неповторне явище гуцульської культури – образ чарівника-мольфара, використані найновіші виразні засоби та прийоми звуковидобування. Таким чином сам виконавець сприймається наче мольфар свого музичного інструменту.

Всі ці твори різного часу є відображеннями певних етапів творчого шляху композитора. Але однією з кульмінацій його мистецького самовираження є масштабний твір «Азъ рехъ …» – Симфонія для органа, синтезатора та аудіозапису. У цьому глибоко драматичному творі постають філософські питання ставлення до життя, до того, що є справжніми духовними цінностями, а що сурогатами. Врешті – це прагнення до Ідеалу, невмирущим взірцем якого є відкристалізоване століттями народне єство, народна пісня. 

Фінальний твір «Веснонька, весна» –  Концерт для хору та солістки на вірші Максима Рильського – утверджує перемогу життя, його вічного відродження, торжество Світла і Добра над пітьмою.